Батькам

    Роль батьків в оптимізації навчально-виховного процесу

           Визнаючи школу провідною ланкою виховання молоді, треба зазначити, що без єдності зусиль з сім’єю, ефективність виховання буде низькою. Адже саме в сім’ї найбільше виховується людина укладом спільного життя: побутом, працею, традиціями, звичаями. Саме в сім’ї дитина засвоює такі загальнолюдські поняття, як добро і зло, правда і кривда, корисне і шкідливе, тобто її морально-етичні принципи на яких споконвіку грунтується педагогічний досвід народу.

            Сім’я і школа – це берег і море. На березі дитина робить свої перші кроки, отримує перші уроки життя, а потім перед нею відкривається непізнане море знань, і шлях в цьому морі прокладає школа. Це не означає, що дитина повинна зовсім відірватися від берега – бо ж навіть моряки дальнього плавання завжди повертаються на берег.

            Сім’я завжди була і залишається природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом матеріальної і емоційної підтримки, необхідної для розвитку її членів, особливо дітей та підлітків, засобом збереження і передачі культурних цінностей від покоління до покоління.

Єдність сім’ї і школи відіграє важливу роль у вирішенні завдань всебічного розвитку особистості та у вихованні школяра. Значення батьківського авторитету, роль педагогічного колективу та позашкільної системи освіти є найважливішою необхідністю у навчально- виховному процесі сучасної початкової школи. Щоб змінити на краще стан моральності нашого суспільства, необхідно зважати, що вихованість наших дітей результат копіткої щоденної роботи, а також тих реальних міжлюдських стосунків, у які включається дитина з перших днів свого життя і активним учасником яких вона залишається усі наступні роки.

            У створеній В. Сухомлинським системі виховання стосунків між особистістю і колективом важливе місце займає спільна діяльність сім’ї та школи. Зокрема, у своїй праці  «Павлиська середня школа»  педагог зазначає: «Найбільш повноцінне суспільне виховання - це, як відомо, шкільно-сімейне. Сім’я з її взаєминами між дітьми і батьками - перша школа інтелектуального, морального, естетичного і фізичного виховання. Батько, мати, старші брати і сестри, дідусь і бабуся - перші вихователі дітей у дошкільному віці і лишаються ними, коли їхні вихованці пішли до школи. Духовне і морально-естетичне багатство сімейного життя - найголовніша умова успішного виховання дитини і в домашніх умовах, і в дитячому садку, і в школі».

             На думку В. Сухомлинського, шкільно-сімейне виховання не тільки дає змогу добре виховати молоде покоління, а й одночасно дуже важлива умова вдосконалювання морального обличчя сім’ї, батька і матері: «Без виховання дітей, без активної участі батька і матері в житті школи, без постійного духовного спілкування і взаємного духовного збагачення дорослих і дітей неможлива сама сім’я як первинний осередок суспільства, неможлива школа як найважливіший навчально-виховний заклад і неможливий прогрес суспільства».

             Стосовно педагогічних здібностей батьків, то до найважливіших із них варто, мабуть, віднести вміння належно організовувати комунікативну діяльність, налагоджувати внутрішньосімейні взаємини і, найголовніше, встановлювати правильні стосунки з дітьми. «Взаємини батьків між собою та їх ставлення до дітей – незамінна практична школа батьківства й материнства для підростаючого покоління,» – зазначав М.Г. Стельмахович у своїй праці «Теорія і практика українського національного виховання».

             Дані досліджень засвідчують, що виховує не сам виховний процес як спеціально організована дорослими діяльність, а ті щоденні, конкретні взаємини, під час яких дитина день за днем вбирає і активно переосмислює людські цінності і орієнтації, способи поведінки, сутність ставлень до явищ життя і до самої себе.

            Надзвичайно важливого значення для формування життєвих ставлень дитини мають передусім взаємини між самими батьками, оскільки саме вони відображають загальні тенденції сімейних стосунків, спрямованість життєдіяльності родини, її морального фону.

            Пропонуємо тест, відповівши на питання якого, Ви зможете орієнтовно визначити наскільки Ви контактні з дітьми.

                        Тест «Чи достатньо Ви контактні з дітьми»?

1. Як Ви вважаєте, чи є у Вашій сім’ї взаєморозуміння?

2. Чи радяться з Вами діти з особистих питань, чи спілкуються душа в душу?

3. Чи цікавляться діти Вашою роботою?

4. Чи знаєте Ви друзів Ваших дітей?

5. Чи бувають вони у Вас вдома?

6. Чи беруть участь у господарських справах Ваші діти разом з Вами?

7. Чи перевіряєте Ви, як діти виконують уроки?

8. Чи є у Вас спільні з дітьми захоплення і заняття?

9. Чи беруть діти участь у підготовці до свят?

10. Чи віддаєте Ви перевагу проведенню відпустки разом з дітьми?

                        Обробка результатів тесту

            Стверджувальна відповідь оцінюється двома балами. Відповідь, виражена словами «іноді», «часом» – одним балом, «ніколи» – «0».

            А тепер підрахуйте:

            Якщо Ви набрали 20 балів,  Ваші стосунки з дітьми можна вважати благополучними.

            Від 10 до 20 балів – задовільними, проте недостатньо багатогранними. Подумайте, в чому саме вони мають бути доповненими, більш поглибленими.

            Якщо менше 10 балів – Ваші контакти з дітьми перебувають у недостатній мірі. Варто подумати, як їх поліпшити.

            Важливими складовими ефективності навчально-виховного процесу є психологічний клімат у колективі та навчальна мотивація. Батьки можуть здійснювати прямий або опосерердкований вплив на ці складові, тим самим або сприяючи поліпшенню умовам навчання дитини, або гальмуючи цей процес. Психологічний клімат відбиває характер взаємин між людьми, переважний тон суспільного настрою в колективі, пов’язаний із задоволенням умовами життєдіяльності, стилем і рівнем управління й іншими факторами.

            Якщо батьки виховують свою дитину в дусі дружелюбності, прощення, демонструють своїм прикладом привітне ставлення до оточуючих, то вона відповідно й поводитиметься зі своїми однокласниками. Важливо формувати у вашого нащадка позитивне відношення до школи, вчителя, класного колективу. Це сприятиме налагодженню гарних стосунків з ними.

            Під мотивом навчальної діяльності розуміються всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мета, настанови, почуття обов'язку, інтереси.

            Види мотивів навчання дитини (за М.Гінзбургом):

• Зовнішній - ― Я ходжу до школи, бо мене мама примушує. Якби не мама, я б до школи не ходив ”. Зовнішній мотив може проявлятись в інтересі дитини до зовнішніх шкільних атрибутів: гарне приміщення, велика дошка, багато парт, нова форма, канцелярське приладдя. Найчастіше зовнішній мотив зустрічається у першокласників.

• Навчальний – “ Я ходжу до школи, тому що мені подобається вчитися ”

• Ігровий – “ Я ходжу до школи, тому що там весело і багато дітей, з якими можна гратися ”

• Позитивний – “ Я ходжу до школи, тому що хочу бути дорослим. Коли я в школі, я почуваюся дорослим, а до школи я був маленьким ”

• Соціальний – “ Я ходжу до школи, тому що потрібно вчитися. Без навчання ніякої справи не зробиш, а вивчишся і можна стати ким захочеш ”

• Мотив одержання балу – “ Я ходжу до школи, тому що одержую там хороші оцінки

             Мотивація до навчальної діяльності має велике значення для успішного навчання ліцеїста. Якщо у дитини сформований внутрішній стимул, то навчання приноситиме їй задоволення, вона буде старанною й зацікавленою. Результатом роботи учня будуть не лише оцінки, а сформований багаж знань, яким він зможе оперувати не лише на уроках, а й у повсякденному житті. Від того, наскільки в дитини сформується інтерес до навчання в початковій школі, значною мірою залежить її шкільна успішність в подальшому. Як говорять у народі «Як корабель назвеш, так він і попливе.»

                        Практичні поради батькам для підвищення мотивації дітей до навчання:

1. Вчіть дитину правильно вибирати мету в діяльності з точки зору розуміння ―навіщо це потрібно саме тобі, а не батькам чи вчителям. Для цього ставте перед дитиною наступні запитання:

―Якого результату ти прагнеш досягти у навчанні?,

―Ким ти себе бачиш у майбутньому?,

―Що ти можеш зробити для цього?,

 ―Хто тобі може допомогти? тощо.

2. Надавайте своїй дитині право на помилки. Не засуджуйте, а допомагайте вчитися долати труднощі – це формує впевненість в своїх можливостях та здібностях, підвищує самооцінку.

3. Надавайте дитині можливість самостійно приймати рішення та нести відповідальність за результат, незважаючи на те, чи буде він позитивний або негативний.

4. Аналізуйте минулий успіх та досягнення, навіть якщо вони були зовсім незначними. Таким чином, ви підтримаєте спроби дитини домогтися нових результатів.

5. Формуйте відповідальність.

 6. Вчіть дитину не боятися труднощів. Нехай вона відчуває, що Ви завжди готові прийти їй на допомогу.

7. Вчіть дитину не просто навчатися, а отримувати задоволення від процесу та результату виконаної роботи.

8. Завжди пояснюйте дитині причини Ваших вимог та вимог вчителів.

            Висновки

            Батьки – найкращі вихователі, а тому, насамперед, вони відповідають перед власною совістю, народом, державою за виховання своїх дітей. Саме в сім’ї складаються і поступово змінюються ті або інші життєві установки особистості, котрі й визначають сутність її духовності, її моральне обличчя.

            Сім’я дає дитині первинну підготовку до життя, яку школа все-таки не може дати, тому що необхідний безпосередній дотик до світу близьких, які оточують дитину, світу дуже рідного, дуже потрібного, світу, до якого дитина з перших років звикає і з яким рахується. А вже потім народжується невідоме почуття самостійності, яке школа повинна підтримувати.

            Метафора на завершення:

            Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти. Саме у Ваших силах виростити гарних, добрих дітей

Поради досвідчених педагогів шкіл батькам

У своїй роботі педагогам доводиться мати справу з різними батьками. Безсумнівно, більшість з них роблять серйозну роботу з виховання своїх дітей. Але все-таки є частина батьків, які роблять учителів нещасними. У цій статті пропонуються поради досвідчених педагогів, якими, на їхню думку, повинні керуватись усі батьки без винятку.

Порада 1. Підтримуйте вчителя.

Кожний учитель скаже, що коли батьки проявляють готовність допомагати вчителю й підтримувати його, то разом вони легше справляються з усіма проблемами, які виникають протягом навчального року. Учителі теж люди, іноді вони можуть робити помилки. Однак, незважаючи ні на що, більшість педагогів – це віддані своїй справі професіонали, які присвячують роботі весь свій час. Звісно, не варто думати, що не існує поганих учителів, але більшість з них виключно кваліфіковані працівники.

Якщо у вашої дитини невмілий, непрофесійний учитель, не судіть по ньому про всіх викладачів, які були, є й будуть у житті дитини, краще висловіть свої побоювання із приводу кваліфікації даного педагога директору школи. Якщо ж у вашої дитини чудовий учитель, постарайтесь, щоб він знав про вашу повагу, а також поділіться своєю думкою з адміністрацією школи. Висловіть свою підтримку не тільки вчителю, а й школі в цілому.

Порада 2. Ставайте й залишайтесь залученими в навчальний процес.

Одна з найнеприємніших тенденцій у школах – це зниження рівня участі батьків у навчанні дітей у міру їх дорослішання. Цей факт надзвичайно поширений і викликає стурбованість, адже діти будь-якого віку перебувають у виграшному становищі саме тоді, коли їхні батьки залишаються залученими до процесу навчання. Хоча, дійсно, перші кілька років школи, можливо, і є найважливішими, але наступні роки навчання також дуже значущі по-своєму.

Діти розумні й інтуїтивні. Коли вони бачать, що батьки беруть меншу участь у їхньому процесі навчання, більшість із них слідом за батьками також знижує свій інтерес до набуття знань. Це сумна реальність, але в середніх і старших класах зазвичай на батьківські збори приходять мало батьків. До того ж приходять в основному ті батьки, яким, на думку вчителів, робити це взагалі не обов'язково, проте взаємозв'язок академічного успіху дитини та своєї участі в її освіті вони не піддають сумніву.

Усі батьки повинні знати, що відбувається в повсякденному шкільному житті їхньої дитини. Ось що їм необхідно робити щодня.

• Питати в дитини, як пройшов її шкільний день. Заводити розмову про те, що нового вона дізналась, з ким дружить, що їла на обід і т. п.
• Стежити за тим, щоб у дитини був визначений час на виконання домашнього завдання. Відповідати на всі її запитання та допомагати при необхідності.
• Читати всі записки/зауваження, які пише вчитель. Записи вчителя – це основна форма спілкування між учителем і батьками. Шукайте їх і читайте, щоб залишатись у курсі подій, що відбуваються.
• Негайно зв'язуватись з учителем, якщо є які-небудь побоювання.
• Цінувати освіту вашої дитини та щодня розповідати їй про важливість навчання. Це, мабуть, найбільш цінна допомога батьків у навчанні дітей. Ті діти, які цінують процес навчання й освіту в цілому, частіше домагаються успіху, а ті, хто не цінує, часто зазнають невдачі.

​Порада 3. Не кажіть погано про вчителя у присутності дитини.

Ніщо так не підриває авторитет учителя, як негативні відгуки й погані слова батьків про нього, висловлені у присутності дітей. Бувають моменти, коли ви незадоволені роботою вчителя, але ваша дитина ніколи не повинна про це знати. Це заважає її освіті. Якщо ви усно й категорично висловлюєте неповагу до вчителя, ваша дитина, швидше за все, братиме з вас приклад. Тримайте при собі ваші особисті думки про педагога й діліться ними лише з адміністрацією школи або самим учителем.

Порада 4. Доводьте до кінця свої обіцянки.

Директори шкіл безліч разів зіштовхуються з ситуацією, коли учень порушує дисципліну, після чого в їх кабінет приходять батьки й висловлюють свою цілковиту згоду з учителем і вибачаються за поведінку свого сина чи доньки. Вони обіцяють ужити заходи і покарати дитину вдома, поза школою. Та коли наступного дня вчитель розмовляє з учнем, той каже, що вдома нічого не сталось.

Дітям потрібні режим і дисципліна. Якщо дитина порушує дисципліну, то наслідки повинні бути як у школі, так і вдома. Це показує їй, що батьки та школа – це однодумці, що їй не вдасться уникнути наслідків поганої поведінки. Але якщо ви не маєте наміру доводити до кінця дисциплінарні заходи, то не обіцяйте цього вчителю. Коли ви так робите, то тим самим даєте дитині зрозуміти, що вона може порушити дисципліну, і ніякого покарання за цим не послідує. Доводьте до кінця свої обіцянки.

Порада 5. Не вірте на слово своїй дитині.

Якщо ваша дитина прийшла додому зі школи і сказала, що вчитель кинув у неї коробку із серветками, як ви на це відреагуєте?​

1. Ви відразу вирішите, що дитина каже правду?
2. Ви зателефонуєте директору школи або зустрінетеся з ним і вимагатимете, щоб цього вчителя відсторонили від уроків?
3. Ви агресивно висунете звинувачення вчителю?
4. Ви зателефонуєте вчителю та призначите зустріч з ним, на якій спокійно попросите пояснити, що сталось?

Якщо ви вибрали будь-який пункт, крім четвертого, то ваш вибір – це найгірший вид ляпаса педагогу. Батьки, які беззастережно вірять звинуваченням дитини на адресу дорослої людини, не прояснивши ситуацію, підривають авторитет цієї людини. Хоча цілком імовірно, що дитина каже правду, учителю необхідно дати право пояснити свою позицію без злісних нападок.

Занадто часто у процесі пояснень діти забувають розповісти про найважливіші (ключові) факти. Вони досить хитрі й винахідливі, і якщо є можливість, завдати вчителю неприємність, вони зроблять це. Батьки та вчителі, які відчувають взаєморозуміння та співпрацюють один з одним, виключають можливість різного роду припущень і помилок, тому що дитина знає, що це не зійде їй з рук.

Порада 6. Не виправдовуйте дитину.

Допомагайте педагогам привчати дитину до відповідальності. Якщо ваша дитина скоїла поганий учинок, не виручайте її, постійно виправдовуючись. Іноді бувають поважні причини, але якщо ви постійно виправдовуєте вашу дитину, то нічим не допомагаєте їй. Ви не зможете вибачатись за неї все життя, тому не дозволяйте їй звикати до ваших виправдань.

Якщо дитина не виконала домашню роботу, не треба телефонувати вчителю й казати, що це ваша вина, тому що ви брали її на футбол. Якщо дитина потрапила в неприємності через те, що б'є іншого учня, не виправдовуйте таку поведінку тим, що це просто старший брат навчив меншого нових прийомів. Міцно стійте на позиціях дисципліни разом зі школою й давайте дітям життєві уроки, які не дадуть їм припуститись серйозних помилок в майбутньому.